Війна буде тривалою: Україна не має виходу, а у Путіна немає бажання її закінчити, - військовий

Наприкінці червня президент України Володимир Зеленський затвердив Службі безпеки України 40-денну операцію впливу на Росію заради спонукання до закінчення війни. За цей час відбулося багато знакових у військовому плані подій. Зокрема, Росія потерпає від ударів по складах інтернет-магазину Wildberries, а самі росіяни чомусь продовжують дивуватися цим подіям. Про обмін ударами, ситуацію на морі та українську балістику УНІАН поговорив з Ігорем Луценком, командиром підрозділів операторів безпілотників, засновником Центру підтримки аеророзвідки.

4 серпня закінчуються 40 днів оголошеної Зеленським операції з примушення держави-агресора до миру. Це максимальне завдання не завершилося успіхом. Адже немає ні зміни позиції Кремля, ні прогресу в переговорах, ні змін на лінії зіткнення. На що чекати далі?

Далі все буде так само, як зараз. Тобто нічого принципового. Ми побачили, що важливо, що росіяни активніше почали блокувати наші морські шляхи. І це проблема. Ми майже офіційно маємо зараз блокаду "Великої Одеси".

Я думаю, що так само будуть розвиватися якісь активні дії щодо російського морського трафіку. Через те, що нам, по суті, вже тут немає, що втрачати. Вони вже заблокували все, що можуть нам, і з усіма порушеннями, які можна уявити. Вони б'ють по будь-яких суднах, які до нас ідуть чи від нас ідуть, незалежно від прапора. Цей сюжет, я думаю, буде якось розвиватися.

Наскільки реалістичним було досягнення початкової мети в такий короткий термін, з огляду на попередній досвід ударів України?

Мені здається, що ми чогось не знаємо щодо цих 40 днів. Чому саме 40 днів, чому не 400 днів, або якась інша цифра. Тому що потенціал Росії воювати - це дуже багато часу. І якось просто так взяти і примусити їх до миру - це навряд чи вийшло. Треба додатково питати президента щодо цього.

Які елементи операції можна вважати найбільш значущими? І які висновки варто зробити Україні для планування наступних кампаній тиску на Кремль, і що б це взагалі могло бути?

Нам насамперед потрібно розуміти, що удари по Росії мусять мати інструментальний характер, а не безпосередньо зменшувати російську могутність, наприклад, в економіці.

Ми мусимо пам'ятати про роки всіх інших війн, де в більшості випадків масовані удари по мирному населенню не призводили до того, що країна відмовлялася від своїх військових планів. Тобто нам радше потрібно не досягати того, щоб росіяни звикли до наших ударів.

Те, що ми додали до кошика наших ударів не лише нафтопереробку, нафтоперевалку, але і кораблі плюс Wildberries, тобто великі логістичні центри, - це значущий в цьому плані крок. І я думаю, що там в запасі ще щось. Можливо, російська електроенергетика. Тим же інструментом можна і з нею працювати.

Щоб росіяни "не звикали"?

У жодному разі не звикали. Щоб вони не ставали в ту ж позицію, в яку ставили німці під час Другої світової війни. Що скільки мільйонів би в тилу не загинули, усе одно країна буде воювати. Тому тут треба працювати з цим ефективно, щоб сприяти розколу всередині російського суспільства цими ударами, а не навпаки.

Після ударів по російських НПЗ ворог почав знищувати українські заправки. А після ударів по Wildberries під ударами опинився й заблокований Одеський порт, через який проходило від 60 до 80 % усього українського експорту. Наскільки Україні вигідний такий "обмін"?

Я б не розглядав Wildberries "в обмін" на Одесу. Ситуація на морі - це ситуація виключно на морі. Все інше не має до неї жодного стосунку. Це правова сфера, в якій діють одні і ті ж правила стосовно і Росії, і України, і так далі. Це єдиний театр бойових дій і його не треба більше ні з чим плутати.

Тут ми не завершили, я вважаю. Тут у нас залишився іще великий шматок нашої роботи. Якщо ми вже прагнемо симетрично діяти, ми мусимо повністю закрити трафік Росії на Чорному морі. І так само спроєктувати ризиковану ситуацію на Балтійське море. У нас є для цього всі інструменти, крім волі наших союзників.

Чи допоможуть подальші удари по Wildberries змусити Росію припинити бити по нашій "Новій пошті", "Епіцентру" і так далі?

Ні. Навпаки. Війна має інший вектор. Війна завжди йде в сторону ескалації, а не деескалації. У нас ресурси є, у росіян ресурси є: ми будемо далі все сильніше і сильніше одне по одному бити. Тільки так це все буде розвиватися. Ніхто ніде ні від яких планах відмовлятися не буде, тому що нас виходу немає. У Путіна - так само немає бажання.

Чи може анонсоване на осінь впровадження української балістики змінити розклад сил і підштовхнути Путіна до початку переговорів?

Ні, ніяка наша балістика Путіна до переговорів не підштовхне. Це допоможе нам більше триматися, більше проблем створювати для російського фронту, для російського тилу.

В будь-якому разі ніякий Путін, допоки він живий, - до того часу щонайменше нічого не зміниться у воєнних планах Росії щодо України.

Але балістика нам страшенно необхідна. По-перше, симетричні удари дозволяють нам триматися, мати надію на паритет, підтримувати цей паритет. Друге - показувати нашим іноземним партнерам, що Росію можна бити і таким чином стимулювати їх допомагати. Та просто чекати, поки помре, вб'ють Путіна, він сам повіситься чи ще щось. І далі, що наступні будуть вже, можливо, трішки розумніші, а може і не будуть, і наступних тоді так само.

Ігор Луценко — військовослужбовець, аеророзвідник, письменник, засновник і редактор інтернет-видань, громадський діяч руху за збереження історичної забудови міста Києва, економіст за освітою. Активіст Євромайдану. Народний депутат 8-го скликання, обраний за списком партії «Батьківщина» (третій номер у партійному списку). 

У 2015 році заснував Центр підтримки аеророзвідки.

З 24 лютого 2022 року - служить в ЗСУ, аеророзвідник 72 ОМБР, з 2023 року - інструктор бойового загону 190 навчального центру.