Кадровий колапс в Росії: армія і заводи "б'ються" за останніх працівників

Російська Федерація стикається з масштабною кризою робочої сили, яка загострилася через війну, демографічний спад і відтік населення. 

Як пише Foreign Policy, на цьому тлі промисловий комплекс "Алабуга" в Татарстані на початку року відкрито почав вербувати підлітків для складання ударних дронів "Герань" – російських копій іранських Shahed, що регулярно застосовуються проти України. У вакансіях обіцяли повну зайнятість і зарплати вище середніх по країні, що фактично підтвердило: підприємство працює як військове виробництво, а не навчальний центр, як заявлялося раніше.

Це не перший скандал навколо "Алабуги". Раніше розслідувачі та українські спецслужби повідомляли про вербування іноземців – зокрема жінок із Африки, Азії та Латинської Америки – під виглядом навчання або цивільної роботи, після чого їх залучали до складання дронів у жорстких умовах. Водночас випадок "Алабуги" лише ілюструє ширшу проблему: дефіцит кадрів у Росії набув системного характеру.

Попри рекордно низький рівень безробіття у 2,1%, російська економіка відчуває гостру нестачу працівників. За даними профільних відомств РФ, у 2025 році промисловості бракувало майже 2 млн людей, а загальний дефіцит робочої сили може перевищити 10 млн до кінця десятиліття. 

Найбільше кадрів "перетягує" військово-промисловий комплекс, який пропонує зарплати у кілька разів вищі за середні, державні субсидії та відстрочку від мобілізації. У регіонах із концентрацією оборонних підприємств зарплати зросли на 30–60% з 2022 року. У результаті оборонка працює у три зміни, але все одно відчуває нестачу працівників, тоді як цивільні галузі – від аграрного сектору до інфраструктури – скорочуються.

Додатковий фактор - демографічна криза. Наслідки падіння народжуваності у 1990-х, значні втрати під час пандемії COVID-19, а також сотні тисяч загиблих і поранених на війні суттєво зменшили кількість працездатного населення. Водночас від 500 тисяч до 1 мільйона росіян виїхали з країни після початку вторгнення. У цих умовах навіть традиційні джерела робочої сили – трудові мігранти – скорочуються. Після хвилі антимігрантських рейдів і депортацій у 2024 році потік працівників із Центральної Азії різко впав, а самі мігранти дедалі частіше обирають альтернативні напрямки, зокрема країни Перської затоки.

Щоб компенсувати дефіцит, Росія активізувала залучення іноземців як до цивільної роботи, так і до армії. За даними української сторони, станом на березень понад 27 тисяч іноземців воювали на боці РФ – проти 18 тисяч наприкінці минулого року. Паралельно різко зросла трудова міграція з окремих країн: наприклад, кількість дозволів на роботу для громадян Індії збільшилася більш ніж у десять разів із 2021 до 2025 року. Москва укладає відповідні угоди, відкриває центри підготовки за кордоном і розширює географію набору – від Шрі-Ланки до М’янми.

Втім, цивільний найм і військове вербування часто перетинаються, що створює ризики для іноземців і викликає дипломатичні конфлікти. Частину прибулих можуть без належної підготовки відправляти на фронт, що вже змусило деякі країни, зокрема Непал, обмежити виїзд своїх громадян до Росії.

Аналітики вважають, що нинішній дефіцит має структурний характер і не може бути швидко подоланий. Проблема полягає не лише у втраті робочої сили через війну, а й у демографічному провалі: покоління, яке мало б зараз працювати в промисловості, є чисельно меншим через різке падіння народжуваності у 1990-х. У результаті Росія одночасно стикається з наслідками війни та довготривалими демографічними обмеженнями, що дедалі більше підриває як її економіку, так і здатність підтримувати війну.